Іван народився 15 квітня 1989 року в селищі Рикове на Херсонщині. Ріс у люблячій сім’ї, де його виховували в повазі до рідної землі, працьовитості та чесності.

«Мати сина – мрія кожного чоловіка. Тому коли народився Іван, це було справжнє свято! З дитинства він був дуже кмітливим і розумним, добре навчався у школі. Його дитинство минуло серед люблячих бабусь, дідусів і численних родичів – це були по-справжньому щасливі роки. Ще з малих літ син пишався тим, що він українець, і гордо про це всім говорив», – розповів батько Сергій. 

Коли виріс, Іван настільки захопився історією та географією, що вступив до Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького на факультет історії та географії. Поєднував навчання з роботою, не сидів без діла, допомагав батькам. Після випуску не пішов працювати за спеціальністю, бо прагнув спробувати себе в іншій сфері – постійно щось змінював і шукав свій шлях. Згодом став охоронцем на приватному підприємстві та експедитором у Мелітополі. Мав багато друзів.

«Ще задовго до повномасштабного вторгнення Іван завжди казав, що росіяни підуть на Україну війною. Ми йому не вірили, думали, що це неможливо. Можливо, саме тому у 2021 році він добровільно став на захист країни», – сказав батько. 

Іван служив у військовій частині А0989 у Маріуполі, був механіком-водієм зенітного самохідно-артилерійського взводу. Брав участь в Операції об’єднаних сил. 

Повномасштабну війну зустрів також у Маріуполі: «Коли син виходив на зв’язок, розповідав, що у місті справжнє пекло. Вони з бригадою допомагали місцевим мешканцям, евакуювали людей і захищали місто від окупантів. Згодом Маріуполь було повністю відрізано від України. Уже пізніше побратим сина розповів, що Іван узяв у полон одного окупанта. А в квітні з металургійного заводу імені Ілліча сина разом із побратимами росіяни відвезли до Оленівської колонії», – сказав Сергій Іванович. 

У середині квітня, коли вже місяць не було зв’язку з Іваном, його сестра побачила в одному з телеграм-каналів із фото військовополонених світлину хлопця з очима брата. Він був настільки виснаженим, що впізнати його було важко. Це фото надіслала батькам – вони одразу впізнали сина. Згодом з’явилися російські списки, які це підтвердили.

«Восени 2022 року прийшов перший лист із полону. Кілька рядків, наче написаних під диктовку: що він здоровий, не голодний і чекає обміну. Минуло два місяці – ще один лист із тими самими словами. Ці рядки, написані рукою Івана, давали надію, що він повернеться і все буде, як колись», – поділився батько. 

Після нетривалого перебування в Оленівці Івана перевезли до СІЗО в російському місті Вязьма. 

«Багато побратимів, з якими він потрапив у полон, після визволення розповідали нам, що Іван боровся навіть у неволі. Із міцного хлопця вагою 70 кілограмів він схуд до 38. Потрапляв до госпіталю, бо перебував на межі життя та смерті, але продовжував боротися. Майже два роки Іван провів у країні, яку ненавидів понад усе, терпів щоденні побиття й знущання лише за те, що він українець», – розповів Сергій. 

У пам’яті батьків Іван назавжди залишиться мужнім, справжнім і вірним сином. 

«Він завжди любив Україну – щиро, по-справжньому. Пишався тим, що українець. Був кмітливим, веселим, дуже хотів жити! У нього було безліч планів і мрій, але доля вирішила інакше. Хоча чи це доля, чи страшна помилка, яка коштувала життя Іванові та іншим хлопцям із літака? Ми віримо, що за смерть сина винні понесуть покарання, – розповів Сергій Іванович. – Найболючіше усвідомлювати: Іван був майже вдома. Ще година – і його найбільша мрія здійснилася б, він повернувся б в Україну». 

Попрощалися з оборонцем 9 серпня 2025 року у Львові. Воїн спочиває на Полі почесних поховань Личаківського кладовища. 

У Івана залишилися батьки, сестра, племінниця, дядько, тітки, двоюрідні брати й сестри, численні друзі та побратими. Бабуся померла в окупації, так і не дізнавшись, що онук загинув.

*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.