Артем закінчив Харківське художнє училище. Згодом вступив до Харківської державної академії дизайну і мистецтв. До повномасштабної війни встиг провчитися лише 4 курси. Професійно займався боксом. Брав участь у створенні і діяльності військово-патріотичної організації «Фрайкор». Добровольцем брав участь в АТО й ООС. З 2017 року здійснив шість бойових ротацій на Донбас.
З початком повномасштабного вторгнення Артем допомагав з евакуацією мирного населення. А потім вирушив захищати рідну країну. Був бійцем добровольчого підрозділу «Фрайкор». Обіймав посаду командира відділення.
Але 5 березня життя дівчини розділилося на «до» та «після»:
«5 березня мені подзвонив командир Георгій Тарасенко. Він повідомив, що Артема більше немає. Я пам’ятаю, що я просто… Я стояла – і я просто впала. Я не знаю, ноги просто стали такі м’які, я їх не відчувала. Я просто впала. Побратим Артема розповідав, що всього прильотів було три. Після першого прильоту він крикнув: «Художник, порядок?». – Артем відповів: «Порядок». Після другого та третього прильоту він йому кричав, але була тиша», – розповіла наречена Артема Ольга Клименко.
Вона разом із його батьком створили меморіальний сайт. Ольга також продовжує реставрувати картини Артема й хоче закінчити роботи, над якими почав працювати її коханий.
«Це те, що я маю зробити, моя місія. Усі мої мрії й плани втратили сенс, коли він загинув. Я довго не розуміла, навіщо залишилася. Потім, коли згадала нашу розмову, де він говорив про свої ескізи й мрії, я зібралась і почала реалізовувати їх» – зазначила дівчина.
Викладач Артема Андрій Кремінський пригадує, що хлопець був здібним:
«Він мав підхід максималіста. Дуже хотів бути хорошим художником, горів цим. І якби не пішов на війну, то досягнув би висот».
Поховали захисника на Шевченківському цвинтарі в місті Мерефа на Харківщині.
