Сергій народився 29 березня 1996 року в селі Разіне Житомирської області. Був веселим, кмітливим і комунікабельним.
«Він якось притягував до себе людей, а у дитинстві був дуже хитрим. Коли дівчата хотіли з ним гратися, казав: «У мене багато роботи, допоможіть спочатку яблук назбирати». І вони бігом-бігом збирають, а він сидить, усміхається і дивиться на них», – поділилася спогадами його мама Людмила.
Сергій закінчив Вінницький транспортний фаховий коледж за спеціальністю автомеханіка. З 2017 року служив в зоні АТО: боронив Станицю Луганську та Авдіївку. У 2021-му звільнився, почав працювати на станції технічного обслуговування в Житомирі. Захоплювався спортом та автомобілями. На вихідних приїздив у рідне село, грав у футбол.
У перший день повномасштабного вторгнення Сергій став на захист України у складі 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. Виконував бойові завдання як командир відділення, командир гранатомета.
«Я пережив багато разом із Сергієм. Ми атовці, сержанти, які добровільно поїхали до хлопців на позиції. У своєму останньому бою Сергій із гранатомета знищив два ворожі танки та одну БМП разом з екіпажем – я бачив це на власні очі. Він не був рабом – він був справжнім воїном. Стояв до кінця й ніколи не ховався за чужими спинами», – сказав побратим Костянтин.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали Сергія в рідному селі.
У нього залишилися батько, мати та двоє братів.
