Дмитро народився в селі Шуляки Чернігівської області. З дитинства жив у селі Мокрець на Київщині. Там закінчив школу. У 2005 році здобув фах помічника машиніста електровоза у Київському вищому професійному училищі залізничного транспорту. Працював будівельником. Вільний час любив присвячувати спорту.
На початку повномасштабного вторгнення Дмитро прийняв рішення стати на захист України. Приєднався до лав 242-го батальйону 241-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
«Бака прийшов до нас в лютому 2022 року, коли ми укріплювали свої позиції на в’їзді в Київ, і запропонував допомогу. Тоді міцних рук катастрофічно не вистачало, а хлопець виявився фізично сильним і витривалим, він дуже нам допоміг, бо ми були виснажені чергуваннями і майже не спали. Коли ми більш-менш закрили позиції, Бака спитав, чи можна і йому отримати зброю. «Стріляти не вмію, але готовий навчитися і стати на захист Батьківщини!». Так він став бійцем нашого підрозділу», – розповів побратим із позивним Ліф..
«Діма був дуже спокійним і ніколи не відмовлявся від заданої роботи. Під час формування роти, яка мала вийти на бойові завдання, не вагаючись, погодився поїхати. На жаль, ця поїздка для нього стала першою і останньою...» – додав побратим Ведмідь.
На виконання бойового наказу Дмитро 20 червня 2022 року у складі підрозділу висунувся на позицію в районі села Вовчоярівка на Луганщині. В якийсь момент окупанти відкрили потужний артилерійський вогонь по позиції українських захисників. Один зі снарядів влучив в окоп, де знаходився Бака.
«Спокійний, добрий, любив життя, цілеспрямований, працьовитий. Любив свою сім'ю. Мій син – найкращий, мій син – Герой», – додала мама полеглого воїна Людмила Михайлівна.
Посмертно солдат Бакоцький нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Дмитра у селі Мокрець на Київщині.
Вдома на захисника чекала мама.
