Василь народився у російському Саратові. У 8 років із родиною приїхав на батьківщину батька у місто Шостка Сумської області, де закінчив школу №12. Усе дитинство займався спортом, відвідував дитячо-юнацький клуб «Патріот», особливо захоплювався карате. Отримав спеціальність токаря в ПТУ №13. У 2021 році вступив до Сумського національного аграрного університету на спеціальність «Будівництво та громадська інженерія». Останні 5 років працював у столиці монолітником-арматурником.
У 2006-му Василь одружився, через рік у подружжя народилась донечка Даша, згодом – синочок Ваня. У 2021 році родина придбала житло і переїхала жити в Ірпінь на Київщині. Щаслива сім’я будувала плани на майбутнє. Та почалася велика війна.
На початку повномасштабного вторгнення Василь відвіз дружину з дітьми до родичів, а сам пішов записуватись до лав тероборони. Охочих було багато, перевагу надавали тим, хто мав військовий досвід. Коли у місті стало небезпечно, поїхав із родиною у селище Сколе на Львівщині. Там відразу вирушив до військкомату. Мріяв потрапити у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду, де на той час вже служили два його друга. Кілька разів чоловіку відмовляли, але він був наполегливим.
У травні Василь поїхав у Кам'янець-Подільський на навчання. 5 червня його відправили в Охтирку на Сумщині. Коли в липні чоловік востаннє був удома, зізнався дружині, що перевівся у 54-ту окрему механізовану бригаду імені гетьмана Івана Мазепи і їде на Донеччину. Там служив на посаді сапера та водія.
«Василь ніколи не сидів без діла. Він завжди щось робив, був завзятим. Таким його запам’ятали і побратими», – сказала дружина загиблого Любов.
Василя поховали на Алеї Слави у Шостці.
У військовослужбовця залишились дружина, син і донька.
