Віталій родом з села Рахни Вінницької області. Ще з юнацьких років обрав майбутній фах військового. Закінчив Тульчинську загальноосвітню школу з посиленою військово-фізичною підготовкою. У 2019 році став випускником Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Після випуску молодого офіцера направили командиром взводу на службу до 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ. Так Віталій оселився на Закарпатті – у місті Мукачевому. Проте більшу частину часу перебував разом із підрозділом на бойових завдання на території ООС. Там, попри молодий вік, Тор проявив себе гідним і відповідальним командиром, вивівши з оточення свій підрозділ, заслужив повагу серед побратимів та командування. Повномасштабне вторгнення він зустрів разом із побратимами. Вже перебував на посаді заступника начальника штабу. З перших днів відважно боровся за свою країну.
6 березня 2021-го, рівно за рік до своєї загибелі, Віталій одружився. Він так і не встиг насолодитися подружнім життям, про яке мріяв.
«Віталік був дуже життєрадісною людиною, веселою, справедливою, завжди приходив на допомогу, любив життя... Був справжнім патріотом своєї держави», – розповіла його двоюрідна сестра Маріна Зміюк.
Посмертно офіцера нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Поховали Героя у рідному селі.
Вдома на Віталія чекали дружина, мама, рідна сестра і вся велика любляча родина, яка дуже сумує.
