Сергій народився в селі Боромля Сумської області. Закінчив Охтирський технікум механізації та електрифікації сільського господарства. Гарно малював, любив природу та їздити за кермом автомобіля – особливо, якщо дорога дальня. Більшу частину свого життя присвятив ремонту машин, працював слюсарем на СТО.
«До нього записувалися в чергу. Навіть вночі займався ремонтом, щоб тільки не відмовити людям. До нього як спеціаліста їздили навіть з інших міст. Під час війни до нього зверталося багато військових. Їм ремонтував безкоштовно. Весь час говорив, що хлопці там віддають своє життя, тому він повинен їм допомогти, як може», – розповіла дружина Наталія.
Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік став бійцем 151-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Служив на посаді старшого сапера інженерно-саперного відділення однойменних взводу та роти групи інженерного забезпечення.
«Мій чоловік був всім моїм всесвітом, моїми крилами, моєю опорою та підтримкою, – сказала Наталія Бей. – Гарний товариш для друзів. Людина, з якою можна було жити й радіти. Безвідмовний. Легкий на підйом. Знав всі анекдоти. Сергій був життєрадісним, жвавим, веселим, люблячим чоловіком і батьком для своєї родини. В його голові було стільки знань, як в енциклопедії. Завжди мав відповідь на будь-яке запитання: хоч шкільні твори, хоч фізика, хоч історія, хоч по роботі. Діти та друзі завжди знали, до кого звернутися по підказку чи допомогу».
Поховали Сергія в рідному селі на Козацькому кладовищі.
У нього залишились батьки, брат, дружина, двоє синів і названа донька.
