Віталій народився в селищі Понінка Хмельницької області. Закінчив Нікопольський сільськогосподарський технікум, де опанував спеціальність техніка-механіка. У 1995-му був призваний на строкову військову службу. Наступного року одружився, згодом в сім'ї народилися двоє синів, яким чоловік присвячував весь вільний час. У мирному житті працював на будівництві.
З початком повномасштабної війни, у березні 2022 року, чоловік пішов до війська, щоб захистити свій дім та рідних від ворога. Віталій служив у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс» Збройних Сил України. Був стрільцем-помічником гранатометника у 109-му батальйоні.
«Мій чоловік був веселим, доброзичливим, ніколи нікому не відмовляв у будь-якій допомозі, був підтримкою для усієї своєї родини. В бригаді його поважали і цінували, адже не було такого завдання чи роботи, яку б він не міг виконати, навіть позивний був Прораб. Не віриться, що його немає, дуже не вистачає його всім нам. Кожного дня ми згадуємо про нього, адже куди не подивись – там були його руки, дуже важко… Ми всі завжди будемо пам'ятати його усмішку, вислови, манери. Дуже сумуємо за татом і чоловіком. Він назавжди залишиться в нашій пам'яті веселою та доброю людиною. Ми пишаємося ним і ніколи не забудемо його героїчний вчинок, бо знаємо, що він ішов захищати перш за все свою родину. Вічна пам'ять та слава, земний уклін вірному сину України», – розповіла Катерина Беркута.
Посмертно Беркута Віталій Олександрович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника в рідному селищі.
Вдома на нього чекали мама, дружина та двоє синів.
