Едуард народився в селі Мизинівка Черкаської області. Більшу частину життя прожив у Черкасах. Закінчив Шевченківський гідромеліоративний коледж, де отримав спеціальність техніка-гідромеліоратора. Після строкової служби в армії працював у Черкасах помічником слідчого, потім був інспектором у податковій поліції, згодом – старшим інкасатором у ПриватБанку. Останні три роки працював у зерновій компанії «Хорс» начальником охорони. Цікавився мисливством, мав дозвіл на персональну рушницю, яку придбав за рік до війни, але так і не встиг використати. Любив риболовлю, відпочинок з рідними та друзями на природі.
Під час повномасштабної війни чоловік добровільно поповнив лави ЗСУ. Служив у 67-ій окремій механізованій бригаді. Був командиром відділення протитанкових керованих ракет. Виконував бойові завдання на різних гарячих напрямках фронту.
Едік любив життя, свою сімʼю, друзів і рідних, а найбільше він любив рідну землю, Україну, свою Батьківщину. Завжди казав: «Служу народу України». Ніколи не відмовляв та поспішав на допомогу людям. Дивився у майбутнє з оптимізмом та надією на краще. Він у нас був найкращий, і для нас, як і для нашої країни, нічого не жалкував. Віддав найдорожче, що мав – своє життя, заради нашої свободи», – розповіла сестра загиблого Руслана Неадс.
Поховали воїна на Алеї Слави кладовища №4 у Черкасах.
В Едуарда залишилися батьки, брат, сестра, цивільна дружина, вірні друзі та побратими.
