Вадим народився 30 квітня 1986 року в селі Новосілки на Рівненщині. Жив у місті Звягель Житомирської області. У 2019 році з відзнакою закінчив Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука за напрямом «Фізичне виховання». У 2021 році завершив навчання в Національному університеті водного господарства та природокористування, отримавши ступінь магістра за спеціальністю «Фізична терапія, ерготерапія». Того ж року вступив на факультет «Правоохоронна діяльність», але не встиг закінчити.
Вадим Блищик служив у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Виконував обов’язки командира взводу механізованого батальйону.
Псевдо Ворон він обрав на честь книги Василя Шкляра «Чорний ворон», яка надихала його.
«Як найдосвідченіший офіцер Вадим завів свій взвод і роту на позицію, а постійні обстріли не давали нормально окопатися. Наші хлопці вгризалися в землю, як могли, копали всі – у нього, офіцера, всі руки були в мозолях. Через постійні обстріли це було надто проблематично. Щойно почали заглиблювати траншеї, як прилетіли нові міни. Вадим прикрив собою побратима, коли на них навалилися центнери уламків і землі. Була 8 ранку 14 серпня 2022 року – мамин день народження. Відкопати рештки хлопців змогли тільки надвечір», – згадала дружина Ганна, також військова.
Посмертно воїну присвоїли звання лейтенанта. Вадим Блищик мав низку нагород: орден «За мужність» ІІІ ступеня, відзнаки «Знак пошани» та «За участь в антитерористичній операції», звання почесного громадянина Звягеля. Найвищу державну нагороду захисник отримав посмертно – йому присвоїли звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
«Він усе своє життя присвятив військовій службі. Був наполегливим у досягненні нових знань, пройшовши службу від солдата до офіцера, здобуваючи на кожному етапі нові знання. Неодноразово брав участь у миротворчих місіях, де, набувши досвіду, навчав своїх підлеглих обороняти нашу незалежність за новими стандартами. Особисто брав участь у ближніх боях, виконуючи складні завдання, під час яких отримував поранення, але після лікування завжди повертався у стрій. Його поважали як бойового офіцера і вірного побратима», – додала дружина.
Поховали воїна у рідному місті.
У нього залишилися дружина Ганна та донька Вероніка.
