Ігор був родом з села Крать Волинської області, жив у селі Верба. Навчався в Оваднівському професійному ліцеї. З 18 років присвятив життя армії: після строкової служби підписав контракт зі Львівським прикордонним загоном.
Служив на Волинських заставах, а у 2015 році його перевели на Чонгар. У 2016-му підписав контракт з 14 ОМБР, а у 2022 році звільнився за сімейними обставинами.
Проте, вже за кілька місяців пішов добровольцем за мобілізацією до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Служив на посаді старшого стрільця. Ігор казав: «Я професійний військовий і саме в штурмовій бригаді я знайшов себе, саме тут я можу застосувати свої навички».
За час служби бійця нагородили медалями «Учасник АТО», «Учасник бойових дій», «Хрест доблесті», а вже посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
«Він завжди казав: «Я фартовий». Коли мені написав побратим, що його немає, я одразу не повірила. Ніколи не могла навіть уявити, що він може не повернутися з війни. Коли він зник безвісти, я продовжувала писати смс, скидати фото донечки, свої фото з животиком, бо була вагітна на шостому місяці. І кожного ранку перевіряла, чи дійшли смс. Він мав плани на життя, казав: «Дослужу ще тих пару років і піду на пенсію. Куплю дачу і буду глядіти дітей, а ти ще молода, будеш працювати», – розповіла дружина воїна Наталія.
Поховали Ігоря в селі Верба на Волині.
У нього залишилися батьки, сестра, дружина та дві доньки.
