Андрій народився і прожив усе життя в Києві. Після школи закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Працював молодшим системним адміністратором у компанії «Віді Автосіті». Любив грати в комп'ютерні ігри, особливо автомобільні симулятори, читати та міг безмежно довго розмовляти про автомобілебудування. Завжди мріяв про собаку, і день, коли в нього з'явилася вівчарка Нікі, став одним з найщасливіших у його житті. Також весь час турбувався про інших більше, ніж за себе.
Під час повномасштабного російського вторгнення Андрій не зміг залишитися осторонь, тому приєднався до лав 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. У складі свого підрозділу чоловік боронив рідні землі від окупантів у найгарячіших точках фронту.
«Андрій, певно, був одним з тих людей, які просто не вміють сумувати. Він завжди усміхався, і навіть у найважчі часи знаходив привід подивитися на все трохи інакше – і життя вже не здавалося таким похмурим. Ще 24 лютого він точно знав, що боронитиме нашу країну стільки, скільки буде необхідно, тож з першого дня став до лав ЗСУ. А під час зустрічей, яких за ці місяці випадало лише кілька, переживав тільки за одне – чи достатньо робить для нашої перемоги. І, звісно, постійно заспокоював своїх рідних та близьких, наче для нього це лише легка прогулянка без жодної небезпеки. А сам побував у гарячих точках, які згадують з острахом і зараз», – розповідають друзі полеглого бійця.
Поховали захисника на Південному кладовищі рідного Києва.
У Андрія залишилися батьки і наречена.
