Олександр Володимирович народився в селі Торчин Житомирської області. Закінчив Житомирське професійно-технічне училище і здобув професію електрогазозварника. Жив із родиною на Сумщині – в місті Конотоп. У цивільному житті працював на фірмі з виготовлення пам'ятників, шліфування каміння та виробів з граніту. Останні роки працював у Польщі.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік повернувся до України, щоб захищати її свободу та незалежність. Служив у 116-ій окремій механізованій бригаді ЗСУ. Обіймав посаду заступника командира бойової машини, навідника-оператора механізованого відділення.
«Так важко змиритися з відсутністю коханої людини, яка була твоїм життям. Ще важче повірити в реальність, що ти більше її ніколи не побачиш. Кажуть, що біль з часом проходить. Ні, не проходить. Ти просто звикаєш жити з ним. Найбільше, що розриває душу та серце – це біль втрати дорогої тобі людини. А найгірше те, що ми ніколи не зможемо повернути час, щоб на хвилинку обійняти ніким незамінну людину. Мій Герой! Мій патріот! Тебе немає поруч, але ти постійно в моєму серці та моїх думках», – написала дружина загиблого Юлія Мартиненко.
Поховали захисника на Алеї Слави цвинтаря міста Конотоп на Сумщині.
В Олександра залишилися дружина і дитина.
