Віталій Юрійович народився у Києві. Потім оселився у Запоріжжі. Деякий час займався виготовленням меблів з дерева. До вторгнення працював на олійниці. Любив рибалити та проводити час із друзями.
З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік взяв до рук зброю та пішов на фронт, адже прагнув захистити свій дім та рідних. Воював у складі 112-ої окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Був стрільцем відділення стрілецького взводу стрілецької роти. За словами побратимів, Віталій завжди рвався у бій, ніколи не підводив, на нього можно було покластися у будь-чому.
«Завжди посмішка і завжди все добре. Людина з великим серцем і душею», – зазначили вони.
«Віталій був справжнім Героєм, готовий був віддати своє життя за мир і свободу. Гарний товариш, вірний побратим, люблячий чоловік. Щира, відкрита, доброзичлива людина. Завжди приходив на допомогу друзям. Жив по совісті. Ніколи не залишав справу на пів шляху, мав великі плани на майбутнє, яким так і не судилось втілитися... Був люблячим чоловіком, опорою і підтримкою… Моє серденько... Безмежно кохаю, мій янгол завжди поряд», – написала дружина загиблого Наталія.
Поховали воїна на міському кладовищі в Запоріжжі.
У Віталія залишилися дружина, діти, брат, друзі та побратими.
