Дмитро народився і жив у місті Харкові. Після школи вступив до Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», але не закінчив навчання та пішов на роботу. Працював у різних сферах: був і продавцем, і таксистом. А з 2021 року заробляв вже у Польщі. Вільний час присвячував спорту та сім’ї.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік був за кордоном. Згодом вирішив повернутися додому. Займався волонтерською діяльністю, допомагав виїжджати жінкам, дітям та людям похилого віку. Врешті вирішив добровільно піти захищати свою країну. У серпні 2022-го був прийнятий до 3-го полку ССО. Пізніше переведений до 121-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Служив на посаді оператора розвідувального відділення розвідувального взводу 129-го батальйону.
«Дмитро був дуже веселою та життєрадісною людиною, завжди всім допомагав, мав багато друзів. Був коханим чоловіком, люблячим сином, чудовим батьком, вірним другом та побратимом. Був звичайною людиною, яка не мала нічого дотичного до військової справи. Його військовий шлях розпочався 2 серпня 2022 року, коли він прийняв присягу. Потім майже місяць був на навчанні у Великобританії. Пів року мужньо обороняв країну у лавах ССО. Пізніше був переведений до Київського ТрО та продовжував нести службу у Донецькій області. Він дуже рідко виходив на зв'язок. 1 липня 2023-го він мені написав останнє смс: «Кохана, я живий, не хвилюйся, зв'язок дуже поганий, тому я прошу побратима роздати інтернет. Я тебе кохаю, малишок цілуй». А наступного дня він загинув…» – розповіла його дружина.
Посмертно військового нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Дмитра в рідному Харкові.
У захисника залишились батьки Олег і Тетяна, дружина Ольга, доньки Анастасія та Анна.
