Василь народився 24 серпня 2002 року в селі Крива Балка Одеської області. Зростав у багатодітній сім’ї, був шостою дитиною з семи. Коли Василю було 15 років, помер батько.
Хлопець навчався у місцевому ліцеї, а потім у Старокозацькому професійному аграрному ліцеї за спеціальністю інженера-механіка.
«Брат був веселий, приязний, працьовитий. За характером спокійний, компанійський. Любив футбол, цікавився мотоциклами, автівками. У нього було багато друзів. Вони називали його «барон», він завжди розв'язував чиїсь проблеми», – розповіла сестра Світлана.
20 жовтня 2020 року пішов на строкову службу, наступного року уклав контракт з Національною гвардією. Служив у військовій частині, яка базувалася в Запоріжжі, на посаді розвідника-далекомірника гаубичного самохідного дивізіону.
«На початок повномасштабного вторгнення перебував на ротації в Маріуполі. Їх не встигли вивести. Ми спілкувалися, коли у нього була змога. Завжди казав, що все добре, не хотів нас тривожити. Мати у нас тяжко хворіла. Востаннє спілкувалися 8 березня: брат нас вітав зі святом», – поділилася Світлана.
Понад рік Василя вважали зниклим безвісти. У травні 2023-го збіг ДНК підтвердив загибель воїна.
9 травня 2023 року в селі Крива Балка відбулася урочиста церемонія поховання.
«У моїй пам’яті брат залишається завжди усміхненим, енергійним, веселим хлопчиком», – сказала сестра.
Оборонця посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня. 8 травня 2024 року на фасаді ліцею, де навчався Василь, відкрили меморіальну дошку.
З рідних у нього залишилися сестри Світлана, Тетяна, Ганна, Ольга та брати Іван і Сашко. Мати померла за два місяці після прощання з Василем.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
