Юрій народився у місті Трускавець на Львівщині. Хлопець завжди мріяв стати військовим і після закінчення школи почав втілювати мрію в життя. Закінчив з відзнакою Національну академію Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного у Львові.
Згодом проходив службу на Луганщині у складі 24-ої ОМБр. За роки війни, спочатку зі взводом, а згодом – з ротою, звільняв міста на Донбасі, утримував оборонні позиції на найвідповідальніших ділянках фронту на території АТО/ООС.
За місяць до загибелі, у травні 2022 року, Юрія Буня нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня за зразкове виконання службових обов’язків.
«Ми всі пишались Юрієм Андрійовичем, рівнялись на нього. Він був найкращим серед нас, хоч і такий юний. Завдяки міцним знанням та навичкам, набутому бойовому досвіду, мав беззаперечний авторитет серед підлеглих та офіцерів батальйону. Був надзвичайно уважним до наших переживань і проблем. Нас вражала його впевненість у перемозі над ворогом. Ця впевненість змушувала з подвійною силою знищувати окупантів!» – розповів про командира один з його підлеглих.
«Юра був неймовірно хорошою людиною, як у цивільному житті, так і у військовому. До нього ставились з повагою навіть старші за званням і звертались до нього «Юрій Андрійович». Після його смерті побратими дзвонили нам і дякували за такого командира. Це був шок для всіх, неймовірно велика втрата, дуже багато людей знали його і не могли повірити, що його дійсно не стало. Він з 2019 року брав участь в ООС, а після повномасштабного вторгнення побував у найгарячіших точках, в тому числі в Рубіжному, де за перевиконання бойового завдання отримав орден. Коли місто Золоте брали в оточення, вони змушені були відступати. Він, як командир, посадив у машини всіх побратимів і, коли вже мав їхати, стався авіаудар, після якого вся будівля склалась, як доміно. Йому було лиш 24 роки, у червні він мав одружитись, купити квартиру, прожити гарне і щасливе життя, але клятий ворог не дав йому цього зробити», – додав рідний брат загиблого Мар’ян.
У Юрія залишилися батьки, брат і наречена.
