Василь народився у селі Рахиня на Івано-Франківщині. У 1987-му році закінчив місцеву школу. Пізніше з родиною переїхав у місто Долина тієї ж області. Згодом близько 20 років працював за кордоном будівельником.
Після початку повномасштабного вторгнення одразу повернувся в Україну, бо не міг дозволити собі залишитись осторонь. Вже 7 березня отримав повістку, а 10-го відправився на службу. Пізніше Василь виконував бойові завдання на Донеччині у складі 81-шої окремої аеромобільної бригади на посаді водія.
Військовослужбовець 3 місяці перебував на нульовій позиції в селі Долина під містом Краматорськ і вже за 3 дні мав їхати додому на ротацію. Утім, не судилося.
«Мій батько був надзвичайно добрим, для нього сім'я – це найголовніше. Побратими і досі згадують теплим словом свого друга «дядю Васю». Він був душею компанії, завжди всім допомагав. Для деяких хлопців зі своєї бригади став «татом», – розповіла донька воїна Юлія Дубровна.
«Був щирим, чуйним. Його любили за чесність, відвертість та веселу вдачу. Велика і непоправна втрата для дружини, дітей, сестри, родини, всієї громади», – написали на сторінці школи, де навчався Василь.
Поховали захисника на Долинському кладовищі серед інших героїв, які загинули під час російсько-української війни.
Окрім доньки, у Василя залишились дружина та неповнолітній син.
