Денис був єдиним сином у родині. Був цілим всесвітом для своєї мами. Інна Олексіївна згадує, з дитинства хлопець був наполегливим, любив справедливість і завжди йшов до своєї мрії. Коли пішов до школи, то мріяв стати футболістом – грати професійно, їздити на турніри й займати призові місця.
«Коли став старшим, захопився боксом та змішаним бойовим мистецтвом, де також мав успіхи і перемоги. У 2015 році, закінчивши технікум, став на захист країни», – розповіла Інна, мама захисника.
В Окремому загоні спеціального призначення НГУ «Азов» Денис служив з 2015-го по 2018 рік. Потім повернувся до цивільного життя. У рідному Дніпрі зустрів майбутню дружину. Денис і Вікторія одружилися. Мати бійця каже, що у молодят були чудові стосунки, вони завжди одне одного розуміли і підтримували в усьому. У 2019-му в подружжя народився син Матвій – маленька копія тата. Чоловік став підтримкою та опорою своїй дружині у вихованні дитини.
У 2021 році Денис вирішив продовжити військову службу й повернувся до лав «Азова». З перших днів повномасштабного вторгнення разом із побратимами тримав оборону Маріуполя.
«Навіть у таких жахливих умовах син знаходив хвилинку для смс-повідомлення, щоб написати, що з ним все добре. Підтримував дружину і завжди молив її, щоб вона берегла їхнє маленьке щастя, яке він так безмежно любив. Матвійчику тоді було лише 2 роки і шість місяців» – додала мама захисника.
16 січня Інні зателефонували і викликали до Києва на впізнання. А вже 22 січня в столиці попрощалися з Денисом за усіма традиціями «Азова». Наступного дня воїна поховали у Дніпрі.
Захисник нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня та Орденом «За мужність» II ступеня (посмертно).
У Дениса залишилися мама, дружина, син та інші рідні.
