Іван родом з міста Світловодськ Кіровоградської області. Жив у Києві. Навчався в загальноосвітній школі №3, потім – на факультеті ветеринарної медицини Київського університету біоресурсів і природокористування. Захоплювався страйкболом, разом із друзями грав в одній команді.
Зранку 25 лютого 2022 року, після вивезення сестри та племінниці у більш безпечне місце, Іван повернувся в столицю, аби захищати Україну, бо інакше не міг. Служив у лавах 6-ї стрілецької роти 242-го батальйону 241-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Був сильною та сміливою людиною, вірною присязі та своїй Батьківщині до останнього.
«Ваня в черговий раз привіз у в/ч смаколики, котрими щедро балувала нас його чудова мама. Всі за столом подобрішали – бо ж солоденьке, смачненьке. І тут один із солдатів (точніше – полковник, але хто тоді, навесні 2022 року, в київській теробороні про ті звання парився?!) каже: «Вань, а в тебе проблема! В тебе маленькі вушка». Ледве не вдавились від сміху… Вушка. Я не розуміюся на розмірах вушок. Але точно знаю: у Вані було величезне серце. Ваня – то була ходяча доброта…» – пригадує побратим загиблого Вадімич.
«Він був найкращим сином для батьків: дуже турботливим, лагідним і чуйним для мами, і довгоочікуваним напарником з полювання та гордістю для тата. Був найліпшим і найріднішим братом, про якого лише можна мріяти, та найближчим дядьком для своєї племінниці, з якою в нього з дитинства був особливий зв’язок. З ним можна було і поплакати, і повеселитися досхочу, абсолютно завжди вислуховував і підтримував. Скільки позитиву і легкості в ньому було!» – сказала мама захисника.
Посмертно Івана нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
11 січня 2023 року героя поховали у рідному Світловодську.
У захисника залишились батьки, рідна сестра, племінниця, друзі та побратими.
