Микола любив грати на гітарі, мандрувати та вчився на газовика-будівельника. Однак у березні цього року після повномасштабного вторгнення росіян його мобілізували до лав ЗСУ. Він отримав звання молодшого лейтенанта, встиг відсвяткувати у травні 26-річчя та поїхав боронити Україну у складі у 14-ї бригади.
Коли хлопець їхав на війну, то попросив, щоб його поховали біля дідуся та посадили на могилі калину.
Він дуже любив маму. Востаннє телефонував за 2 тижні до загибелі. Попередив, що зв’язок може бути поганим. Однак обіцяв надсилати їй повідомленнями «плюсики» як сигнал, що він живий. Мати дуже чекала тих знаків. Одного дня телефон замовк.
«Хлопчина був дуже добрий. Розумний, справедливий, порядний. Усього досягав власними силами. Любив Україну понад усе. Дуже хотів, щоб вона була вільною», – розповів староста с.Верхняківці Любов Мицик.
У Миколи залишилися батьки та старший брат.
