Віталій народився 24 липня 1985 року у місті Берестин Харківської області. Був старшим сином у багатодітній родині, його виховували дідусь і бабуся. Закінчив місцеве професійне училище №28, а також Українську інженерно-педагогічну академію у Харкові. Працював менеджером. Завжди допомагав іншим і був прикладом.
З початку повномасштабного вторгнення Віталій волонтерив, а згодом пішов добровольцем до ТрО. У 2023 році долучився до ЗСУ та став командиром 4-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 23-ї окремої механізованої бригади. Він не лише керував підрозділом, а й виходив разом із бійцями на передову, неодноразово рятував побратимів із поля бою.
«Він все та всіх тримав на позитиві та дуже любив життя. Мріяв побачити випускний своїх дітей, їхні весілля. Сміявся, уявляючи, яким буде дідусем. І він сам обрав цей шлях. Я поважала його вибір. Він не боявся смерті. Він боявся, як ми будемо без нього. Але завжди мені казав, що обрав мене, бо знав, що я впораюся. Я йому вдячна за кожен день разом. З ним я відчула, що таке справжнє щастя, хоч воно і не було настільки довгим. Він мої крила, моя опора, мій всесвіт. І тепер він наш ангел», — сказала дружина Вікторія.
Поховали Віталія у селищі Хроли в Харківській області.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня. У пам’ять про нього в селі Хроли встановили банер, а на Алеї Слави в Берестині – меморіальну дошку.
У нього залишилися дружина та троє дітей.
