Народився Олександр у Харкові. Його батько рано помер, і мама виростила двох синів фактично сама. Футбол був пристрастю Сашка: він займався у секції, грав у дворі, був відданим фанатом харківського ФК «Металіст». З улюбленою командою об’їздив багато міст України.
Після школи хлопець опанував фах токаря програмних верстатів, а потім пройшов строкову службу. Багато років працював за професією на підприємствах рідного міста, зокрема і на заводі «Електроважмаш». Займався виготовленням деталей та елементів обладнання. Згодом влаштувався у компанію «Нова пошта». Останнім часом жив у столиці.
«У школі Саша вчився добре, особливо давалася математика. Мріяв стати машиністом метро – йому дуже подобалася розгалужена харківська підземка. Але зрештою пішов вчитися на токаря програмних верстатів, бо інших можливостей у родини не було.
Він швидко подорослішав. У 22 роки вже мав родину. З майбутньою дружиною познайомився в супермаркеті, вона працювала касиркою. Згодом у них народився син Максим. Син був для нього центром життя. Саша його обожнював. Вони гуляли в парках, грали, в зоопарк ходили. Гарним був батьком і чоловіком. Проте, коли почалася повномасштабна війна, дружина забрала сина та пішла.
Саша дуже любив подорожі, вони його надихали, допомагали пережити труднощі. Розраджувала і робота на Новій пошті, синові вона сподобалася. Керівники відзначали його відповідальність, наполегливість і легкість у спілкуванні», – розповіла мати воїна Римма Миколаївна.
З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр долучився до лав захисників у складі в/ч А4583, що належала до Оперативного командування «Північ». У званні старшого солдата воював за Бахмут, Авдіївку, Покровськ. Після чергового важкого поранення та лікування бійця відправили на кваліфікацію. Тож згодом Олександр продовжив службу оператором дронів у складі 31-ї окремої механізованої бригади.
«Вивозити загиблих часто не було можливості. Саша запам’ятовував місце, де лежали наші хлопці, щоб потім допомогти родинам їх знайти. Але разом із ним вся ця інформація втрачена», – додала Римма Миколаївна.
«Сашко був людиною чесною, вольовою та сміливою. У нього в підпорядкуванні було десять солдатів. Він не боявся захищати їх перед командуванням. Відмовлявся виконувати накази, які мали призвести до вірної смерті. Він врятував не одне життя», – розповіли побратими.
Поховали Олександра Глушака на 18-му кладовищі міста Харкова.
