Віталій народився 31 грудня 1983 року в селі Висока Піч Житомирської області, навчався в місцевій середній школі №1. У 2004 році закінчив із відзнакою Млинівський технолого-економічний фаховий коледж за спеціальністю фельдшера ветеринарної медицини. Того ж року переїхав до Києва, де вирішив змінити професійний напрям: розвивався в будівельній справі. Паралельно Віталій навчався в Поліському національному університеті. У 2009 році здобув вищу освіту за спеціальністю «Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва» та кваліфікацію інженера-технолога.
Віталій любив свою роботу і віддавався їй сповна. Він умів радіти життю та не уявляв відпочинок без руху. Біг був його пристрастю, і чоловік планував узяти участь у марафоні. Любив активні ігри, танці, футбол, стрибати на батутах, кататися на ковзанах. А ще мріяв здійснити автомобільну подорож Європою.
Під час повномасштабної війни Віталій долучився до лав 31-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Розпочав службу на посаді стрільця-санітара. Згодом отримав звання молодшого сержанта та став командиром відділення-командиром машини.
Псевдо «Лайф» Віталій взяв через те, що любив життя та тварин. Особливе місце в його серці займали собаки.
«У нас було багато задумів і мрій. Наше кохання з кожним роком ставало сильнішим та палкішим. Ми навчилися відверто розмовляти та слухати одне одного. Ми були щасливі... Кохаю безмежно. Я щаслива, що ти обрав саме мене. Завдяки тобі я знаю, що таке кохати і бути коханою. Ти мій найкращий друг: вислухаєш, підтримаєш, даси слушну пораду. Ти моя підтримка та опора. Ти робив мене кращою і завжди був поруч. Дякую тобі за це. Ти мій ВСЕСВІТ…
Щасливі діти – це його мрія, яку він щодня втілював у життя. Наші діти неймовірні, тому що в них найкращий тато. Ти учив їх плавати, кататися на лижах, а головне – не боятися, вірити в себе і брати від життя якнайбільше приємного та незабутнього. Поруч з тобою їм було легко та затишно, і вони знали, що ти завжди їх підтримаєш.
Для мами Віталій завжди був її гордістю, радістю та надією. Від самого народження він став для батьків променем щастя, який осяював їхнє життя. Він був сином, про якого можна лише мріяти, завжди огортав своїх рідних любов’ю і турботою. Для сестри він був не просто братом – він був надійною опорою та підтримкою і в радості, і в горі. Його любові, ніжності, турботи вистачало для всіх, а для своїх рідних він міг зробити неможливе», – написала дружина воїна.
Поховали Віталія на Алеї Героїв Лісового кладовища Києві.
Вдома на нього чекали мама Валентина, сестра Ірина, дружина Руслана, син Захар і донька Зоряна.
