Петрові було 28 років. Він народився у селі Колки, що на Рівненщині. У цивільному житті працював монтером колії Рівненської колійної машинної станції філії «Центр з будівництва та ремонту колії». Війна застала його в Центрі професійного розвитку персоналу «Укрзалізниці» в місті Золотоноша, де він навчався на курсах машиністів залізнично-будівельних машин укладальників широкої колії. Був відповідальним і вимогливим до себе.
У вільний час відвідував храм, брав участь у богослужіннях, мріяв подарувати храму цінну ікону. Планував одружитися. Розпочав удома ремонт. Хотів придбати автомобіль з салону, щоб пахнув фарбою.
26 лютого 2024 року чоловік долучився до лав Збройних Сил України. Служив у військовій частині А4886.
«Петро був дуже цілеспрямований і мав великі плани на майбутнє. Він був людяний, з великим добрим серцем, в якому вистачало любові для всіх, усім прагнув допомогти», – розповіли про нього колеги та знайомі.
«Молодий і енергійний, стійкий і сміливий, товариський і надійний, до останнього подиху вірний військовій присязі та своїй країні. Таким знали його любляча родина, друзі і запам'ятають односельці», – додали у Дубровицькій міській раді.
У Петра залишилася батьки та брат-близнюк.
