Андрій народився 20 квітня 1977 року в Харцизьку на Донеччині. Після школи вступив до Харківського національного військового університету на факультет зенітних ракетних військ, де опанував управління зенітним ракетним комплексом «Бук». Потім була служба в армії, якій Андрій віддав 10 років свого життя. Жив із родиною в Маріуполі. У 2005-му перевівся до поліції, де працював до 2019 року. Після виходу на пенсію став механіком на СТО.
Дуже любив готувати, віддавав перевагу важкій музиці, грав у баскетбол та захоплювався культурою американських маслкарів. Андрій був дуже доброю людиною, відданою своїй країні.
«Мій батько вмів бути опорою для мене. Він навчив готувати. Я досі згадую, як ми готували разом вечері, а після цього ходили зустрічати маму з роботи разом із нашим французьким бульдогом. Тато навчив мене паяти шнури для електрогітари, чинити опір та захищати себе. При цьому він був найсвітлішою людиною у моєму житті. Ми дуже любили наше Азовське море, влітку влаштовували там шашлики. Він був люблячим батьком, який завжди підтримував мої хобі та допомагав мені реалізовуватись», – розповіла донька Софія.
28 лютого Андрій Громаков приєднався до лав територіальної оборони Маріуполя.
«11 березня був останнім днем його життя та останнім днем, коли я бачила татка. Він привіз нам воду та продукти з нашої квартири у місце, де я з мамою перебувала. Разом із дружиною татового командира, її дитиною та племінницею ми з мамою змогли виїхати з окупації 18 березня, – поділилася Софія. – Про батькову смерть мені повідомив мій друг, коли ми вже були у Польщі. Я отримала повідомлення о 7 ранку з таким текстом: «Загинув на похоронному будинку 11.03.2022 від прямого влучення танкового снаряда».
До осені 2024 року рідні шукали тіло оборонця Маріуполя. На 18-річчя Софії зателефонували з поліції та повідомили про збіг ДНК. Прощання з Андрієм Громаковим відбулося в Києві у жовтні 2024 року.
Воїна поховали на Лук’янівському військовому кладовищі в Києві.
У нього залишилися дружина та донька.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.