Любомир народився 9 грудня 1988 року в селищі Отинія Івано-Франківської області. Після 9-го класу навчався на електромонтера в Отинійському професійному ліцеї енергетичних технологій. Вищу освіту здобув в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу на факультеті електротехніки.
Чоловік захоплювався футболом – особливо арбітражем матчів чемпіонату та першості Івано-Франківської області, дитячих та районних змагань, за що неодноразово отримував грамоти, подяки, медалі та кубки. У 2020 році став депутатом 8-го демократичного скликання Отинійської селищної ради.
Після повномасштабного вторгнення Любомир служив у 225-му окремому штурмовому полку, де був командиром штурмового відділення.
«Мій чоловік, мій Любчик, завжди був життєрадісним, веселим і світлим. Він легко знаходив спільну мову як з дорослими, так і з дітьми. Попри свою активність, завжди знаходив час для сім’ї – він безмежно любив наших дітей. Любчик був справжнім патріотом ще з юних літ. Будучи студентом, він долучився до політичної партії «Свобода», бо щиро вболівав за долю України. Коли отримав повістку, жодної миті не вагався й відразу пішов служити. Він завжди казав: «Хто, як не я? Якщо ми не зупинимо їх там – вони прийдуть сюди. А я мушу захистити свою родину і свою Батьківщину». І навіть зараз, коли його немає поруч, я відчуваю, як він оберігає нас. Він не просто мій чоловік – він мій Герой, і таким залишиться назавжди», – сказала дружина Марта.
Поховали воїна в рідному селищі.
Любомира Гулія нагородили орденами «За мужність» II та III ступенів (посмертно).
Вдома на нього чекали мама, дружина, син, дочка і сестра.
