Андрій жив у селі Новогорівка Запорізької області. Опанував фах тракториста у Молочанському професійному коледжі. Був трактористом і комбайнером, працював по всій Україні. А напередодні повномасштабного вторгнення зайнявся власною справою – обробкою землі. На дозвіллі любив слухати рок-музику, грати на гітарі, читати. Захоплювався різними видами зброї.
У 2015 – 2021 роках брав участь в АТО та ООС: служив розвідником у 37-му батальйоні 56-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ. Воював на Донецькому напрямку. У 2019 році за виконання та проведення особливої операції на посаді командира відділення Андрія відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік без роздумів повернувся до війська та вирушив на фронт. Служив у 2-й мінометній батареї 17-ї окремої танкової бригади імені Костянтина Пестушка. Воював на Донеччині, Херсонщині, Харківщині, а також у Курській області РФ.
«Мій тато – Герой, я ним пишаюсь. Мужній, сильний, повний жаги до життя. Він боровся, як воїн, щоб знищити окупантів на наших територіях. За його плечима 9,5 років життя, відданих службі українському народові. Він мав відзнаки та похвали, був авторитетом у бригаді. Планував повернутися додому після закінчення війни. Постійно говорив: «Все так, як має бути. Я повинен захищати свій дім». Справжній, відважний воїн, який боровся за вільну свою землю до останнього подиху. «Доця, це війна, я маю обороняти, – все частіше казав тато»... Найближчі не вмирають, вони лиш поряд не живуть», – сказала Діана Мацола.
Поховали Андрія з усіма почестями у селі Колочава на Закарпатті, де живе його єдина донька. Дівчина щоденно запалює свічку на його могилі та приносить квітку – його улюблену червону троянду.
У героя залишилися донька Діана, батько Михайло та сестра Марина.
