Олександр народився 19 червня 2000 року у селі Кутинок Рівненської області. Вступив до Луцького національного технічного університету на факультет транспорту та механічної інженерії. Під час навчання активно займався боксом і брав участь у лицарських турнірах, проходив практику за програмою Work and Travel у Німеччині.
«Олександр мріяв про подорожі, любив гори, біг та свободу. Вільний час проводив у залі або з книгами – це те, що надихало й допомагало перезавантажитись», – розповіла кохана дівчина Жанна.
У 2020 році, не завершивши навчання, він вступив до Французького іноземного легіону, де служив до березня 2022 року. Після початку повномасштабної війни повернувся в Україну і приєднався до підрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України «Кракен». Брав участь в операціях зі звільнення населених пунктів на Харківщині. Також воював біля Залізничного та Старого Салтова.
У 2024 році Олександр перевівся до 240-го батальйону ТРО м. Київ, де був розвідником. У 2025 році поновився на навчанні в університеті, а також неодноразово їздив за кордон, де навчався в іноземних військовослужбовців.
Посмертно воїну присвоїли звання головного сержанта.
«Він був найкращим, найкрасивішим, найдорожчим, найвідважнішим і найулюбленішим синочком. Вічна пам'ять, мій Ангелочку», – сказала його мама Галина.
Олександр мав багато нагород: медаль «Учасник бойових дій», орден «За мужність» ІІІ ступеня, відзнаки «За оборону України», «За зразкову службу» та «За бойові заслуги», пам’ятну відзнаку «30 років воєнній розвідці України».
«Олександр ніколи не звертав з обраного шляху й ніколи не сумнівався у своїх діях. Він був справжнім воїном, для якого дружба, братерство та любов до України були понад усе. Між нами був особливий зв’язок. Я відчувала кожне його повернення з завдання, які були непередбачуваними і не мали точних дат завершення. Але коли я писала йому, що «чекаю сьогодні», він того ж дня і повертався. Цього разу ніяких подібних відчуттів не було, лише внутрішня тривога. Саша перед виходом мені сказав: «Не переживай, це буде довгий похід, але легкий, все буде добре». Хоча за тиждень до того зізнався: «У мене якесь погане передчуття»», – додала Жанна.
Поховали захисника у рідному селі.
«Приїхати в чуже місто і зробити так, щоб тебе знала половина Харкова – це дорогого вартує», – сказав на похованні побратим Степ.
Вдома на нього чекали мати Галина, батько Володимир, брати Павло і Сергій та кохана дівчина Жанна.
