Юрій народився 2 липня 1989 року в Чернігові. Після школи навчався в професійному ліцеї хімічної промисловості на електромонтера з ремонту та обслуговування електроустановок. Протягом 8 років працював на Цегельному заводі №1 наладчиком обладнання. Далі – три роки на підприємстві «Чернігівгаз». У 2018-му разом із товаришами організував будівельну бригаду та займався ремонтом будинків і квартир.
«Юрій був одруженим, мав двох донечок. Але з дружиною життя не склалося, діти залишилися жити з батьком. Він опікувався дитячими садочками, школою. Ходив на всі свята. Він обожнював дітей, ніколи не міг їх навіть насварити», – розповіла Тамара Іванько, мати воїна.
24 лютого 2022 року, у перший день вторгнення Росії в Україну, Юрій привіз дітей своїй мамі і повідомив, що піде захищати Чернігів. Матір вмовляла його залишитися, подумати про дітей. Але Юрій наполіг: товариші йдуть, і він не сидітиме вдома. Служив водієм 119-ї бригади ТрО.
Сподівався повернутися до родини, коли здобудуть перемогу в Чернігові. Телефонував, коли міг, підтримував фінансово. За майже три роки на війні в чоловіка суттєво погіршилося здоров’я. Він скаржився на біль у правій частині тіла.
Того дня разом із побратимами він віз пальне та інші припаси військовим. Їхати вночі було неможливо через небезпеку, відтак зупинялися на ночівлю.
«Я досі не знаю, що і як сталося. 14 лютого ми говорили з сином: він сказав, що їде на завдання. Потім побратим Юри розповідав, що син о 4:30 вийшов покурити, потім пішов відпочити. А зранку його знайшли мертвим. Імовірно, він помер уві сні», – розповіла пані Тамара.
У довідці причиною смерті вказали серцеву недостатність.
«Він хотів звільнитися зі служби, коли мине три роки. Але не дожив дев’яти днів. Він завжди був на позитиві, добрий, веселий. Я досі не можу повірити в те, що сталося», – сказала мама.
Чоловіка поховали 25 лютого 2025 року на кладовищі Яцево у Чернігові в секторі для військовослужбовців.
У Юрія залишилися мама та двоє доньок. Златі на момент смерті тата було 8 років, Аріні – 11.
