Віктор народився і жив у місті Червоноград Львівської області. Після школи здобув фах зварювальника у місцевому училищі. Робота була для нього й улюбленим хобі: займався реставрацією старих авто та ремонтом машин. Це стало в нагоді під час військової служби: якщо в бригаді ламалася машина, побратими знали, до кого звернутися. Цікавився військовою справою, відслужив в армії.
У 2019-му брав участь в ООС на Донбасі. У січні 2022 року підписав контракт із ЗСУ. Служив у 8-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні у складі 10 ОГШБр.
З першого дня повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, Віктор разом із побратимами брали участь у звільненні від окупантів Київщини та Харківщини. Потім їх відправили на Донеччину.
«Ми познайомилися в 2015 році, коли я з волонтерами навідувалась до Печерського військового шпиталю. Віктор тоді був строковиком. Ми дорослішали і на певний час розлучилися. А через роки я почула: «Люблю і буду любити завжди». Після війни він мріяв про весілля, дітей, сім’ю. В розмовах ми ніколи не допускали, що може бути інакше. Якщо життя нас зводить знову і знову, то це недарма. Він писав друзям: «Я маю вижити, я до Олі повернуся з будь-якого куточку світу, з війни, навіть з пекла». І мені важко уявити, що там, звідки він не повернувся живим», – розповідає наречена полеглого воїна Ольга.
«Він був фартовий. Коли поставало питання, як евакуювати поранених, він сідав в наш чорний БТРчик і їхав в такі місця, де шансів майже не було. І кожен раз щастило. Він врятував дуже багато наших хлопців. Вітя був добрим, в нього не було нічого чорного…» – сказав побратим Віктора.
Поховали Героя на новому кладовищі у селі Бендюги під рідним Червоноградом. Посмертно Віктору присвоєно звання «Почесний громадянин Червоноградської міської територіальної громади».
Вдома на свого захисника чекали бабуся, родичі, друзі та наречена.
