Василь народився в селі Гончарівка Приморського краю РФ. З дитинства жив на Рівненщині, в селі Великий Стидин. Здобув повну середню освіту в місцевому ліцеї. З 2016 року мешкав із сім'єю в Краматорську на Донеччині. У мирному житті працював на пилорамі та будівельному складі. Вільний час проводив із сім'єю, разом гуляли, їздили до друзів та рідних.
З 2015 року чоловік добровольцем захищав рідну державу. Брав участь в АТО/ООС. Під час повномасштабного вторгнення ніс службу в 65-ій окремій механізованій бригаді ЗСУ. Був кулеметником. Боронив Луганщину, Донеччину, Запорізький та інші гарячі напрямки.
За весь період свого військового шляху Василь був нагороджений низкою відзнак, зокрема: «Ветеран війни», «Кров за Україну», «Операція об'єднаних сил», «За незламність духу», «За оборону рідної держави», «Захиснику Вітчизни» (посмертно).
«Мій чоловік був найщирішою людиною, дуже любив свою справу. З 2015 року пішов добровольцем на захист рідної України. Він був справжнім патріотом, найкращим татом та чоловіком. Мій Янгол був дуже чуйною та безвідмовною людиною. Завжди був готовий допомогти», – розповіла Катерина Касіян.
Поховали Героя поряд з мамою у Великому Стидні Рівненської області.
У Василя залишились батько, брат, сестри, дружина і четверо дітей.
20 січня 2025 року на будівлі Великостидинської філії Маломидського ліцею відкрили пам’ятну дошку загиблому на війні випускнику цього закладу Василю Касіяну.
