Євген народився в селищі Велика Лепетиха Херсонської області. Жив в обласному центрі. Закінчив факультет фізичного виховання та спорту Херсонського державного університету. Дуже любив природу, спочатку був вихованцем гуртка «Спортивний туризм», а згодом став його керівником. В юності долучився до лав Херсонського осередку Національного Корпусу. Був прихильником футбольного клубу «Кристал Херсон», входив до колективу «Red Fox».
24 лютого 2022 року Євген приєднався до лав 98-го батальйону ТРО «Азов-Дніпро», у складі якого брав участь в обороні та контрнаступі на Запорізькому напрямку. У 2023 році після створення 3-ї окремої штурмової бригади разом з побратимами потрапив до 1-го механізованого батальйону. Воював на посаді оператора БПЛА. У січні 2023 року він зазнав вогнепального осколкового поранення лівого плеча. Після лікування та реабілітації повернувся на захист України.
Бійця нагородили нагрудними знаками «Сталевий хрест» і «Ветеран війни», а вже посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
«Женя був найкращою людиною, яку я знала – сміливий, відданий, із неймовірним почуттям гумору. Він завжди підтримував, умів розвеселити навіть у найважчі моменти й ніколи не залишав своїх. Я ніколи не чула від нього, що йому складно, завжди казав: «Тут мої пацани». Для мене він був не лише коханим, а й моїм життям. Для мене та його рідних і близьких він завжди поруч – у спогадах, у любові. Памʼять про нього буде жити вічно», – сказала його кохана Катерина.
«Він був воїном. Справжнім, безстрашним, хоробрим, відданим і сильним. Він постійно вдосконалювався та навчався, викладався на максимум та робив все, щоб наблизити перемогу, прогнати ворога, визволити рідне село та скоріше побачити рідних… Коли все почалося, 24 лютого, він був у Херсоні, але ввечері зателефонував і сказав, що вони з хлопцями виїхали. Я не одразу зрозуміла куди і що. Але він сказав: «Я не буду ховатися у підвалі, я буду робити все, аби захистити вас, аби захистити свою сімʼю та Україну». Попри те, що в нього було інтенсивне навчання, встигав домовитися з друзями, щоб допомагали мені – я тоді залишилась з дитиною в окупованому Херсоні. Він допоміг знайти шляхи, щоб вивезти мене. За місяць я виїхала за кордон. Ми завжди були на звʼязку, завжди знаходили можливість порадувати один одного смаколиками, подарунками на відстані.
Але востаннє ми бачились перед війною… Він дуже чекав, щоб стало спокійніше, і я з донечкою (його племінницею) приїхали до нього побачитись. Але сталося найгірше… Женя з тих, хто на позитиві був завжди та міг підтримувати ще й рідних. У нього завжди все було добре, він забороняв навіть думати про погані наслідки, завжди жартував і ми бачили його посмішку по відео і зморені очі… Він жив, завжди, кожну хвилину, як востаннє, і мене завжди вчив: «Життя одне, треба жити тут і зараз». Він мав жити це життя, втілювати плани, радіти, кохати, мріяти… Я досі не вірю в те, що сталося, але завжди відчуваю, що він поруч… Він найкращий брат, який тільки може бути. Він Людина – з великої букви. Він турботливий син, неймовірний друг, хоробрий воїн і дуже люблячий і ніжний чоловік», – розповіла його сестра Єлизавета.
Поховали захисника на Західному кладовищі Одеси.
У нього залишились мама, брат, дві сестри та кохана дівчина.
