Микола народився і прожив усе життя у Хмельницькому. Працював у системі МВС понад 18 років. А до цього встиг прослужити у морській піхоті, був власником крапового берету. До початку Революції Гідності звільнився з органів правопорядку. Та у 2016 році пройшов відбір у батальйон спецпризначення МВС «Миротворець», який складався переважно з ветеранів поліції. Його хобі була праця, він постійно працював та допомагав іншим. Любив риболовлю, цікавився історією та був патріотом своєї держави.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Микола був на Луганщині, у складі свого підрозділу, пізніше приїхав під Слов’янськ. На жаль, звідти захисник не повернувся. Він загинув 19 липня разом із побратимом Віталієм Бабичем.
«В той момент, починаючи практично з 12 години ночі був обстріл міста Слов’янська. На світанку ми з заступником поїхали перевірити наших хлопців, як вони там. Приїхали, ми його називали Дядя Коля. Дядя Коля, як завжди з усмішкою вийшов, поспілкувались, з командиром роти. Сказав, що все нормально. Від’їхали, буквально через годину, отримав телефонний дзвінок, від командира роти про те, що по місцю дислокації вдарили ракетою Смерч. Він був людиною-усмішкою, весь час усміхався. Який би настрій не був, щоб не сталося, весь час на його обличчі була усмішка. Нікому ні в чому не відмовляв», – розповів журналістам командир батальйону.
«Микола Миколаєвич був одним із найкращих людей, яких коли-небудь знав у своєму житті. Його харизма і спокій завжди надихали мене. Він найбільше за все любив свою родину, був захисником своєї сім'ї та своєї держави. Справжній чоловік і приклад для мене на все життя», – сказав Василь Верховцев, наречений його доньки Насті.
Поховали старшого сержанта Фурмана у Хмельницькому.
У Миколи залишилися мама, дружина, та дві доньки: Настя і Віка.
