У червні Іванові мало б виповнитися 35 років. Він народився у місті Глухів, що на Сумщині. Здобув вищу педагогічну освіту, однак працював переважно у галузі торгівлі. Займався спортом, багато читав. У мирному житті обіймав посаду торгівельного представника. Під час великої війни чоловік вступив до вишу, планував здобути фах агронома.
Став на захист України з перших днів повномасштабного вторгнення, долучившись до складу 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. Пройшов Вугледар, Бахмут, Авдіївку. Нагороджений медаллю «За незламність духу» та нагрудним знаком «Кращий сержант Збройних Сил України».
«Мій чоловік був дуже активним, життєрадісним, ініціативним, легким на підйом. Майже на всіх фото він завжди усміхнений. Енергія із нього била ключем. Ніколи не жалівся, а стійко переживав всі негаразди. Обожнював сина, був батьком, про якого можна мріяти. Також дуже любив мене, дружину. Я почувалася захищеною та красивою разом з ним. Без нього стало дуже пусто всередині…», – розповіла Марія Малишева-Кочубей.
Поховали воїна на Веригинському кладовищі в рідному Глухові.
У Івана залишилися дружина, син, батьки та сестра.
