Ігор народився в селі Дмитрівка Дніпропетровської області. Навчався в місцевій загальноосвітній школі. Потім вступив у Першотравенське ПТУ, де опанував спеціальність машиніста електровоза. Після його закінчення працював за фахом на шахті ім.М.І.Сташкова. У 2005-2006 роках проходив строкову військову службу. Демобілізувавшись, одразу повернувся на роботу та паралельно вступив у Павлоградський технікум на спеціальність «Гірництво (підземна розробка корисних копалин)». Навчався на заочному відділенні. У 2010 році одружився, згодом пара виховувала доньку.
З дитинства любив спорт, особливо футбол і волейбол. І в дорослому житті продовжував займатися. Йому дуже подобалося подорожувати Україною, милуватися її містами та пам'ятками культури. Любив відпочивати на природі, готувати смачні страви на вогні.
На початку повномасштабного вторгнення, 3 березня 2022 року, Ігор добровільно приєднався до лав ЗСУ. Пройшов навчання та вирушив захищати Україну на Харківському напрямку. Воював у складі 40-го окремого стрілецького батальйону. Був командиром відділення.
За час служби боєць був відзначений медаллю «За хоробрість в бою», нагрудними знаками «За взірцевість у військовій службі» ІII ступеня та «Козацький хрест».
«Ігор завжди був веселий, усміхнений, життєрадісний, енергійний, компанійський, активний, сміливий, мав багато друзів, мав багато планів на майбутнє, завжди допомагав усім, хто цього потребував. Він був справжнім. Справжнім чоловіком, татом, сином, другом, захисником. Він не міг собі дозволити жити на половину. І тепер я розумію, чому: в нього було не так багато часу, а встигнути потрібно було дуже багато. Ти – моє кохання на все життя, ти – мій Герой, ти назавжди в серці. Дякую за все!» – написала його дружина Людмила.
Поховали воїна в рідному селі.
Вдома на Ігоря чекали батько, дружина та донька.
