Володимир народився в селі Наливайківка Київської області. Проживав у селі Соколів на Житомирщині. Закінчив Бородянський професійний ліцей, де здобув професію тракториста-машиніста широкого профілю. Також навчався на конвоїра. Певний час працював за цієї спеціальністю в Лук’янівському СІЗО в Києві. А згодом влаштувався охоронником у приватну фірму «Шериф». У вільний час ходив на рибалку та полювання. Любив із родиною відпочивати на природі. Займався спортом. В дитячі та юнацькі роки грав у футбол і волейбол.
10 років Володимир віддав Збройним Силам України. Його мобілізували в 2015 році.
Початок повномасштабного вторгнення зустрів у строю. Був головним сержантом 2-ї роти 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Псевдо Сокол отримав, коли надавав дані про своє місце проживання.
Володимир мав статус учасника бойових дій, учасника АТО, ветерана війни. За роки служби його нагородили медаллю «За відвагу», Козацьким хрестом ІІ та ІІІ ступенів, нагрудним знаком бригади, відзнаками «Перемога за нами» секторів «А» і «Б», «Оборона Маріуполя» сектору «М», відзнакою «10 років сумлінної служби». А вже посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Він був кращим із кращих. На білому світі більше таких немає. Чоловік завжди казав: «У моїх дітей має бути все найкраще, бо це – мої діти». Він дуже сильно любив мене і наших дітей. Але настільки був відданий Батьківщині, що обрав шлях захищати Україну. Мріяв, що його діти жили під мирним небом. Побратими називають його людиною з великою літери. Навіть зараз телефонують і кажуть: «Він був нам і братом, і батьком. Коли його не стало, у бригаді це відчули», – розповіла дружина Оксана.
Поховали Володимира у селі Соколів.
У нього залишилися дружина, діти та сестра.
