В’ячеслав народився у селі Адамівка на Хмельниччині. Жив у Тернополі. Свого часу був учасником війн у Афганістані, Нагірному Карабасі, Придністров’ї. Очолював Тернопільську обласну «Спілку офіцерів України».
На початку повномасштабного вторгнення полковник разом із двома братами прихистив у будинку в Адамівці родину письменника Анатолія Дністрового, яка евакуювалася з Києва. В'ячеслав Васильович, попри службу, особисто опікувався родиною.
На фронті був командиром роти спецпризначення 14-го окремого батальйону Національної гвардії України. Останні роки був комбатом 35-го окремого штурмового батальйону спецпризначення «Тернопілля» ЗСУ.
За службу офіцера нагородили орденом «За заслуги» III ступеня та орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
У В'ячеслава залишилися дружина, син, двоє онуків та брати.
«Приїздив із гостинцями для моїх дітей, піклувався про нас, перепитував, що нам потрібно, чим може допомогти. Мене кликав на службу до свого батальйону. Він дуже серйозно поставився до моєї дистанційної роботи та облаштував вітальню в хаті мені під кабінет. І чомусь мене постійно називав на ім'я та по-батькові, від чого я трохи ніяковів», – розповів Анатолій Дністровий.
Поховали захисника у рідному селі Адамівка на Хмельниччині.
У 2022 році полковнику В'ячеславу Кравчуку посмертно присвоїли звання Почесного громадянина міста Тернопіль.
