Олександр народився в селі Пултівці Вінницької області. Закінчив Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж і Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського. Був за фахом вчителем фізичного виховання та спорту.
У 2016 році Олександр підписав контракт із ЗСУ. Служив у штабі Повітряних сил. Після демобілізації працював за кордоном, а потім влаштувався на «Нову пошту».
Любив футбол і волейбол. Обожнював рибалити й ходити у походи. Мешкав у місті Вінниця.
У перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, Олександр повернувся до лав Збройних Сил України. Служив у 13-му окремому десантно-штурмовому батальйоні 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Обіймав посаду оператора БПЛА. Псевдо отримав через своє прізвище, що асоціюється із вуглецем – хімічним елементом карбон.
«Такої доброї, щирої та мужньої людини, як він, я ще не зустрічала. Найкращий батько для своїх синів – навіть з фронту знаходив час допомагати у вихованні. Мріяв про донечку Даринку. Завжди підтримував, робив сюрпризи, допомагав дітям і дитячим будинкам. Останньою його волею було, щоб замість квітів на прощання принесли іграшки для дітей», – поділилася дружина Альона.
Поховали воїна у Вінниці на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
В Олександра залишилися дружина Альона, сини Дмитрик і Данилко, яким на момент загибелі тата було 4 і 1 рік відповідно.
