Вячеслав народився в селі Кантелина Вінницької області. Закінчив сільську школу. Потім здобув професію штукатура-маляра у Вінницькому вищому професійному училищі №7. Працювати почав ще в студентські роки, щоб забезпечити себе. Після завершення навчання у 2016-му підписав контракт із ЗСУ. Воював в АТО/ООС впродовж 2 років. Після демобілізації заробляв на будівництвах у Києві. Вдома все робив своїми руками та завжди навчався, коли чогось не вмів.
На другий день повномасштабного вторгнення чоловік, як ветеран із бойовим досвідом, повернувся до Збройних Сил України. Служив в 11-му окремому мотопіхотному батальйоні, що в складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади.
«Славік був справжнім патріотом, завжди чесним, справедливим і мужнім. Заради своєї сім'ї він був готовий на все. Справжній позитивчик по життю, але водночас думав про майбутнє. Вірний друг, хороший товариш та людина, яка ніколи не залишить когось у біді. Він дуже хотів синочка і провів так мало з ним часу. Максиму було 2 рочки і 8 місяців, коли загинув Славік», – розповіла дружина полеглого воїна Софія.
Поховали Героя в рідному селі, яке він дуже любив та хотів там завжди жити.
Вдома на Вячеслава чекали батьки, дружина, син, сестри, бабуся та інші рідні, з якими він був близький.
