Владиславові було 24 роки. Він народився у селі Августівка, що на Чернігівщині. Закінчив девʼять класів Дружбинської загальноосвітньої школи і потім вступив до Ніжинського аграрного коледжу за спеціальністю інженер сільськогосподарських машин. 30 вересня 2017 року його призвали на службу за контрактом до військової частини А1479. А в 2018-му хлопець пішов навчатися до Харківського військового інституту танкових військ.
У вільний час цікавився автомобілями, технікою, екстремальними видами спорту. Обожнював подорожі. За кілька днів автостопом проїхав пів України. У 2021-му одружився з коханою Мариною. Подружжя жило в місті Остер.
Повномасштабна війна застала Владислава у Харкові. Він тоді навчався на 4-му курсі. Обороняв місто, а потім захищав Україну на Бахмутському напрямку. Брав участь у звільненні Ізюму, Балаклії, Купʼянська. Після перерозподілу чоловіка відправили на службу в «Десну», у 300-й навчальний танковий полк, де він обіймав посаду командира навчального взводу, викладача навчальної роти навчального батальйону.
Нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу» та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня посмертно.
«Він був спокійний, позитивний, доброзичливий, постійно жартував. Наше сонечко, так ми його називали вдома. Він усім йшов на допомогу, золота була дитина…», – сказала мама Валентина Миколаївна.
Поховали захисника в рідному селі.
У Владислава залишилися батьки, брат, дружина, бабусі, тітки та двоюрідні сестри і брат.
