Андрій народився у місті Хмельницькому. Після школи здобув професію автослюсаря в училищі. Але за фахом не працював, бо відразу після закінчення навчання, в 2017 році, прийшов на «Нову пошту». Обожнював музику: слухав і класику, і рок, і сучасну українську музику. Навіть мав на руці татуювання – кнопки аналогового магнітофона. Добре розбирався у техніці: міг полагодити будь-що.
Восени 2021 року хлопець пішов на строкову службу. Потрапив до Національної гвардії України. Спочатку служив у Києві, ніс почесну варту біля державних об’єктів. Восени 2023 року, після закінчення строкової, підписав контракт із НГУ. Завдання змінилися: почалися блокпости, охорона важливих об’єктів. Найважчою для хлопця роботою стала участь у похованні нацгвардійців.
Найболючішим був випадок, коли в результаті диверсії гелікоптер з міністром МВС Монастирським та керівництвом цієї структури впав на дитячий садочок у Броварах. Жахлива трагедія з масштабними наслідками сильно зачепила молодого солдата. Він сказав, що вже не може на ті сльози дивитися, все те горе бачити ледь не щодня. Попросився, щоб його перевели. Йому пішли назустріч, відправили додому в Хмельницький. Там він виконував важливі завдання на на об’єкті. А потім почалася підготовка до участі в бойових діях. Були й на полігонах, і в Німеччині на навчаннях. А потім Андрія відрядили на Харківщину в складі бригади «Хортиця». Якийсь час виконував завдання з охорони порядку. А потім вирушив на бойове завдання. На позиції був гранатометником. У першому ж бою, разом із своїм другом і земляком потрапив під мінометний обстріл. Друг загинув одразу, а Андрія дві години намагалися врятувати. Та не змогли.
«Йому подобалися машини ще з дитинства. Він це взяв, мабуть, від мене, бо я сам цікавлюсь автомобілями. В дитинстві ми, бувало, гуляємо, проходимо повз автосалон, то Андрій і проситься зайти, подивитися. Просився посидіти в машині, задавав багато технічних питань – який двигун, який радіус коліс… Цікавився автомобілями і розумівся на них більше за однолітків. Він був компанійським хлопчиною, до будь-якої людини мав підхід, тому його в колективах любили. Мав багато друзів. Він дуже мріяв на «Нову пошту» повернутися. Навіть мені казав, щоб я не полишав роботу, його дочекався. Ми разом на терміналі працювали, але в різні зміни й у різні дні. Йому це дуже подобалося. Я також хотів воювати, але він просив не йти. Отак я його і не дочекався», – розповів батько загиблого Сергій Кушнір.
Поховали нацгвардійця на Алеї Слави цвинтаря мікрорайону Ракове, що в Хмельницькому.
Вдома на Андрія чекали рідні та друзі.
