Руслан народився 22 вересня 2000 року в місті Ізюм Харківської області, в останні роки жив у Харкові. Закінчив Ізюмське відділення «Оптико-механічного фахового коледжу» Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 2019 році продовжив навчання в Харківському національному університеті радіоелектроніки. У 2020 році також навчався на військовій кафедрі танкового відділення. Диплом бакалавра за спеціальністю «технік-оптик та інженер» отримав під час великої війни. Працювати почав ще на другому курсі – був офіціантом у ресторані, потім влаштувався на фірму. Проходив онлайн-курси і захоплювався спортом.
«Мій син щодня розвивав свої знання. Дух і розум – це про мого сина», – написала мама Олена.
На службі у 13-й бригаді оперативного призначення «Хартія» 2-го корпусу Національної гвардії України Руслан став професійним воїном, який врятував багато життів. Він виконував бойові завдання у Серебрянському лісі на Луганщині, а також на Харківщині.
«У лютому 2024 року під час бойового завдання в Луганській області, незважаючи на прицільний обстріл, Руслан доставив боєкомплект на передову, що допомогло відбити атаку ворога. Ворожі снаряди падали за 10 метрів, пошкодивши уламками його квадроцикл, але це не зупинило його.
Навесні, в Серебрянському лісі, під обстрілом, він евакуював семеро поранених, врятувавши їхні життя.
У травні 2024 року на Харківщині, попри контузію, Руслан під обстрілами вивіз із поля бою понад десять поранених. За кілька днів, під час атаки дронів-камікадзе, вчасно евакуював важкопораненого побратима і доставив його лікарям менш ніж за сім хвилин. Загалом за час служби він врятував близько 70 військових», – розповіли побратими.
Руслан отримав посвідчення і медаль «Учасника бойових дій», за два тижні до загибелі його нагородили медаллю «За оборону України», а посмертно удостоїли ордена «За мужність» III ступеня.
Після кремації в Харкові прах воїна поховали на Лук’янівському кладовищі в Києві.
Вдома на нього чекала мама Олена.
