Народився Олександр на Вінниччині в селі Зарванці. Після 7-го класу вступив до військового училища міста Тульчина, після випуску пішов навчатись до Вінницького державного аграрного університету. З дитинства професійно займався танцями, любив спорт, зокрема футбол. Мріяв стати військовим.
На другий день після свого 18-річчя добровольцем долучився до лав 3-ї окремої штурмової бригади. Боронив Батьківщину на посаді стрільця 2-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти.
«У 2014 році Саші було 8 років і він сказав мені: «Якщо до моїх 18 років все не стабілізується, я піду воювати, я народився, аби стати справжнім чоловіком, я повинен іти і захищати». Всі ці роки я молилась, щоб закінчилась війна, але 19 березня, коли Саші виповнилось 18, він пішов на фронт. Всі роки син готувався, пройшов курс молодого бійця у Вінниці. У нашій родині майже всі військові і Саша мріяв бути офіцером, мріяв, щоб я ним пишалась. У 7-му класі він до мене підійшов і сказав, що буде навчатись у військовому училищі в Тульчині. Я була впевнена, що з моєю дитиною все буде добре, він ніколи мені не жалівся, що у нього щось болить чи йому щось не так. Був терплячим і сильним – завжди. Всім допомагав, чи то дитина, чи людина похилого віку, все віддавав. І під час служби так само. Казав мені: «Мамо, я тобі нічим не можу допомогти, бо ти маєш покрівлю на хаті, ліжко, де спати, а тут все руїна». Дуже любив тварин, ніс всіх, кого знаходив, додому, годував, опікувався. Мій син – мій Герой, його мрія здійснилась – я безмежно ним пишаюсь, але серце моє і душа пішли разом з ним, моїм Сашею», – розповіла мама Тетяна.
Поховали захисника у рідному селі.
В Олександра залишились мати, два брати та незряча бабуся.
Солдата Олександра Олександровича Лазюка вшановано на Алеї Героїв села Якушинці Вінницької області.
