Руслан родом із Рівненської області. Все життя провів у селі Оженин. Здобув середню освіту. Працював на Хмельницькій атомній електростанції. У ранньому дитинстві втратив батька, тому в молоді роки швидко довелося стати відповідальним і дбати про маму та сестру. Був майстром на всі руки, власноруч побудував великий будинок для сімʼї, але так і не встиг в ньому пожити.
Під час повномасштабної війни Руслан вирушив захищати рідну країну та близьких від російських окупантів. Воював у складі 14-го окремого стрілецького батальйону. Був сапером. Виконував різні задачі на передовій і прагнув якомога швидше звільнити українські землі від ворога та повернутися до рідних.
«Дуже прикро, що від нас відходять у вічність такі чудові люди. Добрий, чуйний, завжди усміхнений. Він був справжнім патріотом своєї країни, любив її до нестями. Те, що найбільше запам’яталося з його слів: «Все буде добре!» і «Хто як не я?». Назавжди у нашій памʼяті, у наших серцях», – написала подруга доньки загиблого Катерина Рублевська.
Поховали воїна в селі Оженин на Рівненщині.
У Руслана залишилися мама Ольга Іванівна, любляча дружина Любов, донька Олена, сини Матвій та Макар, сестра Оксана, родина, друзі, знайомі та побратими.
