Дмитро народився 9 листопада 1995 року в місті Хмельницький. Закінчив місцевий професійний ліцей та здобув кваліфікацію асистента референта. Після цього обрав військову службу. 

У 2014 році долучився до «Правого сектору». Тоді на ньому була смугаста футболка і хтось зі старших сказав: «Підійди до полосатого», показуючи на Дмитра. Спочатку він вигадав прізвище Полосатюк, Полосатик, а потім з’явився псевдо Полос.

«Він був людиною з багатогранними інтересами. Захоплювався зброєю, стрільбою, самонавчанням і спортом – займався в залі, бігав, плавав. Любив природу, мріяв про власний сад і вирощування квітів. Захоплювався комп’ютерними іграми, мав велику бібліотеку, полюбляв дивитися ММА та щодня слідкував за випусками активістів», – розповіла дружина Анжеліка.

Дмитро служив у Силах спеціальних операцій України, виконував обов’язки командира групи спеціального призначення 8-го полку ССО.

«Ми познайомилися у 2016 році, коли він вже був добровольцем у лавах Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Він завжди знав, чого хоче - бути воїном. Його вибір був свідомим і безкомпромісним: замість вищої освіти – фронт, замість спокою – шлях характерника. Він мав гострий розум, сталеву дисципліну і невтомне прагнення до самовдосконалення. Багато читав, займався спортом, мріяв бути серед найкращих – і став воїном Сил Спеціальних Операцій. Але попри суворість, він був дуже теплим. Любив життя, мав блискуче почуття гумору, мріяв про власний сад, приносив мені квіти й радів, як дитина, коли я дарувала їх йому», – сказала дружина.

Дмитро обожнював гори, піші походи, кілька сезонів поспіль катався на сноуборді. Любив подорожі з рідними, музику (особливо треки «Nord Division») і готування. Самостійно випікав брауні, які приносили йому та близьким справжнє задоволення.

Дружина згадує їхні теплі вечори за грою в карти та чайними церемоніями: особливо йому смакував китайський чай пуер. 

«Наші дев’ять років разом були наповнені сміхом, подорожами, сніданками під музику, чайними церемоніями, розмовами до ранку. Він був моєю опорою, моїм всесвітом. Його любов – безмежна. І хоча його більше немає поруч, він назавжди залишиться в мені, у тих, хто його знав і любив», – додала Анжеліка.

Дмитро мав численні відзнаки, зокрема «Золотий хрест», «Іду на ви» IV ступеня та «За оборону України».

Поховали захисника в рідному місті, на Алеї Слави кладовища Ракове.

У нього залишилися мати Олена, дружина Анжеліка та бабуся Станіслава.