Андрій народився у Львові, навчався у школі №62. Закінчив Воронезьке вище військове авіаційне інженерне училище та повернувся додому. У 21 рік чоловік одружився. Разом із сім’єю багато подорожував Україною. Збудували разом дім, і чоловік облаштував там сад, яким опікувався.
У 2013 році Андрій брав участь у Революції гідності. У 2014 – 2019 роках воював в АТО/ ООС у складі 3-го окремого мотопіхотного батальйону «Воля» при 24-й окремій механізованій бригаді імені Короля Данила та в лінійному мотопіхотному батальйоні 24-ї бригади. Був командиром роти. Захищав Маріуполь, Південне, Мар’їнку, Майорськ, висоту Золоте 4, Новоселівку Другу, Попасну. Захисник двічі відмовився від звання майора.
«Вийшов на пенсію у 2019 році, після чого його не покидав посттравматичний стресовий розлад, який завжди був поруч: із флешбеками, нав’язливими спогадами про участь у бойових діях, жахливими снами, самозвинуваченням і уникаючою поведінкою… Наша сім’я відчула на собі наслідки війни, які переслідували мого батька у снах та спогадах», – поділилася старша донька офіцера Діана.
У перший день російського повномасштабного вторгнення Андрій добровільно повернувся з резерву у 24 ОМБр та одразу ж відбув у Луганську область – боронити Попасну. Прибув на позицію як командир гранатометного взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону.
Разом із побратимами захищав Батьківщину, незважаючи на чисельну перевагу ворога, ефективно керував бойовим складом, вирівнював лінію фронту та брав у боях.
За день до загибелі, 6 березня 2022 року, зазнав важкої контузії та поранення руки. Офіцер відмовився від евакуації зі словами: «Хто тут буде замість мене?». Зі слів побратимів та очевидців, стан здоров’я Андрія став дуже важким.
7 березня востаннє говорив телефоном із дружиною, після чого зв’язок обірвався. Як з’ясувалося згодом, того дня Андрій Лисецький загинув від осколкових поранень.
За гідну службу воїн отримав чимало нагород, зокрема: нагрудний знак «Учасник АТО», відзнака президента України «За участь в антитерористичній операції», «З честю за волю 3 ОМПБ», нагрудний знак «Ветеран війни», а також нагрудний хрест «Воля» 3 ОМПБ 24 ОМБр ім. Короля Данила.
«Зараз ми знаємо та усвідомлюємо, що це був свідомий вибір мого батька – загинути як Герой за свою країну, її свободу та незалежність, свій народ і людей, свою сім’ю та близьких, свої моральні принципи та цінності. А ще через безмежну доброту, адже він дбав про кожну людину, за яку ніс відповідальність, до кінця», – сказала Діана Лисецька.
Офіцера із почестями поховали на Зимноводівському цвинтарі на Львівщині.
Вдома на нього чекали мама Ірина, дружина Світлана, доньки Діана та Софія.
