Олексій народився в місті Дунаївці Хмельницької області. Після розлучення батьків переїхав до міста Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Там закінчив школу. Потім навчався у Криворізькому центрі професійної освіти металургії та машинобудування, де здобув професію електрозварювальника. Пішов на строкову військову службу. Незабаром мав демобілізуватися, проте почалася повномасштабна війна, тому залишився на службі у в/ч А1231. Згодом підписав контракт із Національною гвардією України. Служив у 12-ій бригаді спеціального призначення «Азов» (в/ч 3057).
Олексій мав багато планів на життя, хотів подорожувати. Коли був у відпустці, приїжджав з дівчиною до мами. Пізніше освідчився коханій та хотів відсвяткувати своє весілля, але не встиг. Пройшов бойову підготовку та вирушив на бойове завдання, де і загинув.
«Мій брат був найспокійнішою та неконфліктною людиною. Він був найкращим братом і сином, завжди вислухає, допоможе, веселий. Так сумую за ним… Я його весь час захищала у дитинстві, а тепер він захистив не тільки мене, а й нас усіх. Досі не віриться, що Льоша прикрив собою побратимів, знаючи, чим може це закінчитись… Душа болить і серце розривається, коли уявляю, як це відбувалось… Він для мене найкращий брат. У світі таких, як він, більше немає. Лише у мене…» – поділилася рідна сестра загиблого Людмила.
Поховали молодого воїна в рідному місті.
В Олексія залишилися батьки, сестри, брат, племінниця, бабусі, інші рідні, друзі та побратими.
