Олександр був родом з міста Глухів Сумської області. В 1993 році закінчив середню школу №4. В 1996-му здобув фах водія у Глухівському професійно-технічному училищі №31. Працював водієм пасажирського автобуса. У 1996-1998 рр. проходив строкову службу в 169-му навчальному центрі «Десна», спершу курсантом, а потім на посаді водія військової автоінспекції. Після цього служив за контрактом в підрозділах Глухівського району Сумського прикордонного загону. В 2011 році звільнився в запас у званні старшого прапорщика. Отримав військову пенсію. До 2020-го працював водієм магістральних тягачів в країнах ЄС та цього ж року уклав контракт зі Збройними Силами України.
Чоловік проходив службу в 16-му окремому мотопіхотному батальйону «Полтава» 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Обіймав посаду командира відділення мінометного взводу мінометної батареї.
Повномасштабна війна застала Олександра в рідному місті, де він ніс службу. 24 лютого 2022 року колони ворогів перерізали шлях до відступу, тому українські військові виходили на більш вигідні позиції, перебуваючи в оточенні. Так опинились на Чернігівщині.
Посмертно Максимович Олександр Володимирович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Героя на Веригінському цвинтарі рідного міста.
В Олександра залишились батьки Володимир та Раїса, донька Вікторія 2006 р.н., син Данило 2000 р.н., інші рідні, друзі та побратими.
