В'ячеслав народився в селі Млинове Волинської області. Жив у селі Струмівка. Закінчив Луцький національний технічний університет та здобув спеціальність інженера-механіка. Працював майстром з виготовлення меблів.
Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік воював за Україну у лавах 115-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Обіймав посаду командира відділення.
«Брате, ти був найкращим батьком, братом, сином, другом. Ти завжди був чесним, добрим, оптимістичним, люблячим батьком для своєї сім'ї. Ти був найкращим сином своєї рідної України, який, не вагаючись ні хвилини, пішов боронити свій край. Ти вічно будеш жити в нашій пам'яті думках і спогадах. Пробач, що не вберегли…» – написав брат загиблого Ігор.
«Хотіла почути чи побачити особисто. Я не вірила. Мені досі складно це усвідомити. Брате... Мені так подобалась наша різниця у віці. Рівно десять років. Ми ще й народжені обоє у вересні. Тільки мені виповниться восени 30, а тобі вже навіки 39. Славік, ти загинув, щоб ми всі жили. Загинув, як воїн, в бою, хоч був добряком і наймиролюбнішою людиною, яку я знала. За Україну. За майбутнє моє. Своїх дітей. І навіть тих, хто негідний зватися громадянином України. Герої не вмирають!» – написала сестра воїна Марія.
Поховали захисника на Алеї почесних поховань в селі Гаразджа на Волині.
У В'ячеслава залишилися батьки, дружина, двоє синів, сестра і брат.
